“Складно уявити собі пейзаж, в якому небо не грало ролі. Воно визначає масштаб пейзажу і сильніше всього передає атмосферу сцени. Небо в природі служить природним джерелом світла і, отже, визначає все інше”, – писав Констебл Д. Фішеру. Його етюд “Захід сонця в Хемпстеді, вид на Харроу” чудовим чином ілюструє цю думку. Прагнучи якомога краще вивчити “дощову принадність” Англії, Констебл написав цілу серію етюдів хмарного неба.
Один з них, “Перисті хмари”, представлений угорі. Констебл, зрозуміло, був не єдиним пейзажистом, які писали подібні етюди, але мало хто міг зрівнятися з ним і ретельності скрупульозності їх виконання. На звороті “хмарного” етюду художник обов’язково робив запис, сообщавшую про те, де, коли і за яких умовах був написаний етюд. Наприклад: “5 вересня 1822 року, 10 годин ранку. Вид на південний схід, при сильному західному вітрі. Дуже яскраві, світло-сірі хмари швидко біжать по жовтому тлу, займаючи майже половину неба”.
