Валентин Олександрович Сєров пише в 1902 році прекрасний, сповнений витонченості, портрет княгині З. Н. Юсупової. По своєму втіленню робота має певну складність, відповідальність, твердість у своїй реалізації. Необхідно володіти високим ступенем майстерності, щоб мати право створювати зображення значущих людей, видатних людей.
“Портрет княгині З. Н. Юсупової” незважаючи на нетривіальність, незвичайність способу, завдяки тій художній манері, в якій картина написана, сприймається більше як живе, звичайне явище, реальне й правдиве без натягнутих жестів або вигаданою композиції. Аж ніяк, побудова планів досить природно, просто, основні лінії малюнка позначені плавно і ясно.
Колірна гама полотна підібрана ретельно і вміло. Відтінки обрані ніжні, напівпрозорі, повітряні. Чого і без того багатий інтер’єр сяє, мерехтячи струистим відблиском. Відтінки білого, перламутрового, перлового утворюють багату, насичену палітру, яку хочеться розглядати, відзначаючи найменші зміни та нюанси тих чи інших тонів.
Легкий нахил голови, трохи висунута вперед постать княгині служить тому, що перед нами постає картина реальної сьогочасної життя. І життя ця неспішно протікає серед чудових інтер’єрів, дорогих меблів у всьому оздобленні розкоші, рідкісних тканин, химерних візерунків.
Образ княгині елегантний, виразний і м’який. Поєднання чорного і білого, їх витримана співвіднесеність вибудовує весь ритм картини, утворюючи вузлові “точки сили”, світло-тіньової “хитромудрості”.
Портрет княгині виглядає природно, в ньому немає нічого надуманого, якихось застиглих або зайвих рухів. В цьому відношенні зображення гармонійно, його відрізняє рівновагу кольору, пропорцій, композиційних акцентів чорного. Зображені на портреті речі гармонують між собою або по лінії кольору, або маючи схожий малюнок, загальний пастельний колорит.
Тендітні, ніжні відтінки, тендітні лінії ріднять цей портрет з японської живописом, наділяючи портретне зображення складними культурними підтекстами. Портрет написаний художником так, що він найбільше нагадує швидко відбиту без тривалої промальовування роботу, тобто швидше фотознімок, ніж картину в стилі олійного живопису, з притаманною для неї трудомісткістю втілення, часто вагою зображення, його перевантаженості за рахунок багатошаровості.
Крім того, для портрета характерно особливим чином організоване освітлення. Світло немов охопив собою всі частини картини, заповнивши собою весь просторово-часові межі, збагативши форми необхідним відсвітом і блиском.
Портрет служить твердженням світла, впевненості, не кричущою, але твердої переконаною сили.
Помірний м’який колорит підкреслює графічність полотна, його тонкощі, а швидше за все, витонченість ліній і форм. Перед нами білосніжне сліпуче сяйво аристократії, сяйво вищого світу.
Валентин Олександрович Сєров показав всю пишноту княгині, але зробив це тонко, перетворивши неймовірне подразнюючу багатьох пишність в красу мистецтва, красу барв. Крізь все це напускне Сєров показав не просто чудову княгиню, можливо сувору і нестерпну, він зобразив людину, характер якого нам ще поки незрозумілий, але чітко видно.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)