Франц Ксав’єр Вінтерхальтера – маловідомий в Росії художник, незважаючи на те, що в Ермітажі зберігається не так вже й мало його робіт. У середині XIX століття він вважався одним з провідних портретистів Європи. Його творіння – довга низка імператорів, імператриць, титулованих немовлят, родовитих дам і кавалерів.
Паризький портрет Варвари Дмитрівни Римської-Корсакової був написаний Винтерхальтером, коли цієї російської красуні було 30 років. Біла з блакитними стрічками накидка лише створює ілюзію сукні. І тут же подвійне враження: Варвара Дмитрівна здається і голою, і одночасно закутаної.
Природна, отринувшая всі дрібні хитрощі краса: на ній немає ніяких прикрас, крім крапельок-сережок у вухах. Варвара Дмитрівна походила з подільського дворянського роду Мергасових. У 16 років чарівна Варенька Мергасова вийшла заміж за випускника Московського університету, дотепного і веселого красеня, гусара, улюбленця “світла” Миколи Корсакова, сім’я якого залишила помітний слід в історії російської культури. Миколи і Варвару Корсаковим знав в Москві Л. Н. Толстой і вивів їх під прозорими іменами “Анні Кареніній” у картині бала.
Пізніше, розлучившись з чоловіком, вона оселилася в Ніцці. Князь Д. Д. Оболенський, який добре знав Варвару Дмитрівну писав про неї, що вона “вважалася не тільки петербургскою, але і європейському красунею. Виблискуючи на закордонних водах, приморських купаньях, в Биарице і Остенде, а також в Тюїльрі, в самий розпал божевільної розкоші імператриці Євгенії і блиску Наполеона III, В. Д. Корсакова ділила успіхи свої між петербурзьким великим світлом і французьким двором, де її звали la Venus tartar”. Її називали у Франції “татарської Венерою”.
У Корсакової відчувається уродженка волзьких берегів, із століття в століття давали притулок і слов’янам, і калмикам, і булгарам. Корсакова любила винтерхальтерский портрет. Вона прикрашала обкладинку її книги. Ймовірно в бібліотечних зібраннях Франції вона зберігається до цих пір. Можна лише припускати, який сенс вкладено в епіграф написаної нею книги: “Позбавлення і печалі мені вказали Бога, а щастя змусило пізнати Його”.
