На картині “Повернення з міста” А. В. Корзухин описує дуже зворушливий момент. Перед глядачем постає маленька кімнатка бідній селянській сім’ї. На передньому плані старенький дерев’яний стіл. За ним сидить на низькому табуреті чоловік з бородою.
На ньому є теплий зимовий кожух та чоботи з хутром. В в одній руці він тримає ниточку з бубликами, а інший збирається одягти таке ж “намисто” своєї середньої дочки. Вона стоїть в одній сорочці, боса на дерев’яній підлозі і заворожено дивиться в очі батькові. Схоже, він їй щось каже, і у нього дуже добрі очі. Поруч з сестрою варто старша донька сарафані, і тримає в руках синю стрічку. У неї блискучі розпущене біляве волосся, на відміну від сестри, яка має русяве волосся.
На курному підлозі напівсидить їх маленький братик в білій футболочці. Поряд з ним лежить пелюшка. Нагорі з дощок і білої тканини висить саморобна люлька для маленького сина. В кутку знаходиться місце, закрите шторками, де сплять батьки і старші діти. Там проглядають товсті матраци і подушки. Бабуся, поставивши самовар на підлогу, і схилившись над ним, наливає з невеликої бочки в нього воду. На ній проста біла сорочка, спідниця і фартух. Голова покрита темною косинкою.
В отворі дверей видно обриси чиєюсь фігури. Але з-за сутінку, який панує в коридорі, складно розібрати чоловік це чи жінка.
В кімнатці низькі стелі, всюди безлад і пил. Але головне, що хотів показати автор – це те, що всі члени сім’ї живуть дружно, навіть не маючи великого багатства.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)