Курбе почав писати картину в 1849 році, в тісній мансарді в Орнане. Робота художника викликала переполох серед місцевого суспільства, потрапив у її герої, – на ній були присутні багато мешканців цих місць: мера і світового судді до родичів і друзів Курбе.
Але цей переполох і не міг зрівнятися зі спорами, разгоревшимися після того, як полотно було виставлено в Салоні. Подив і нерозуміння викликали самі його розміри. Сходилися на тому, що звичайні сільські похорон не повинні бути темою настільки масштабного твору.
Один із критиків писав: “Похорон селянина можуть нас зворушити… Але не слід настільки локалізувати цю подію”. Однак для реалістів вкрай важливою була саме така “локалізація”. Курбе створив сучасний, легко впізнаваний образ, закарбувавши на полотні людей і реалії свого часу. Крім того, він акцентував увагу на самому процесі похорон людини, а не на його діяння або на посмертної долі душі. При це особистість покійного тут залишається анонімною, перетворюючись у збірний образ смерті. Це робить картину осучасненим варіантом дуже популярного в Середні століття сюжету, відомого під назвою Танцю Смерті.