Ця картина експонувалася на тій же виставці, що і “Тік”. Її Венеціанов підніс в дар імператору Олександру I. В ці роки – під імператорським патронажем – в Ермітажі створювалася Галерея художніх творів російської школи. “Ранок поміщиці” стало одним з перших полотен, які потрапили у це зібрання.
В “Вітчизняних записках” на появу нових картин Венеціанова відгукнувся П. Свинъин: “Нарешті ми дочекалися художника, – писав він, – який чудовий талант свій звернув на зображення одного вітчизняного, на представлення предметів, що його оточують, близьких до його серця і до нашого, і абсолютно встиг у цьому…”. Це був в деякому сенсі образ, але Свинъин потрапив при цьому в саму точку. Венеціанов дійсно зображав тут “предмети, які його оточують”, а точніше – власний будинок в Сафонкове.
А “поміщицю” написав зі своєї дружини, навмисно затемнивши її обличчя, щоб “змастити” подібність і не зруйнувати типовості жанрової сцени. Ця “типізація” змушує мистецтвознавців порівнювати “Ранок поміщиці” з сільськими картинами пушкінського “Євгенія Онєгіна”. Говорять про спільних для двох майстрів-сучасників прекрасною простоті, про “уловлении” духу епохи, про ефект “відкритого вікна”.
Стійкий прийом, використовуваний художником – вибудовування перспективи за допомогою дощок підлоги. Перспектива для Венеціанова – поняття всеосяжне; про неї він не забував навіть тоді, коли писав людські голови. “Інтер’єрність” ж – одна з найважливіших особливостей багатьох венециановских картин.
Не є винятком і “Ранок поміщиці” – автор любовно відтворює характерну для 1820-х років меблі з червоного дерева. Палітра Венеціанова іноді здається одноманітною, але в цій роботі його цветопись разюча. Послідовно ладу колірну гаму на контрасті червоно-коричневих і зелених тонів, наче напоказ демонструє свої вміння колористичні.
