Картина продовжує тему важкій долі жінки зліва, намічену Антуаном Лененом у Груповому портреті в інтер’єрі. На головному місці нерухомо завмерла літня втомлена жінка з натрудженими руками. За її спиною палаючий камін.
Біля каміна ліворуч її зять в темному одязі, праворуч стомлено притулилася до стіни молодша донька. Навколо столу: безтурботного вигляду молодший син з сопілкою, чоловік, нарезающий хліб, старша заміжня дочка-красуня з круглим обличчям і ямочками на щоках, сильним молодим тілом – улюблена модель художника. За її спиною її діти: дочка, син і як свідчення окремої сім’ї своя кішка. Чоловік за столом тепло одягнений і в крислатому капелюсі. Обличчя з гострими рисами і великими очима людини поступливого, доброго, безвідмовного працівника. Зараз він ріже хліб.
Але глава сім’ї і її розпорядник – його дружина. Вона виділена білої кептариком з капюшоном і положенням в центрі між собачкою, зятем, донькою і сином з сопілкою. Зять на другому плані: в його родині перше слово теж за жінкою – його дружиною. Сенс картини думаю в наступному. Селяни вирощують пшеницю і виноград, а це вино і хліб в руках сім’ї селян: жінки і чоловіки. Це перетворені тіло і кров Христа-спасителя. Христос до реальним, матеріальним хліба й вина не має відношення, в Христі вважають носія духовних основ буття, які схожі хліба й вина. Ні, каже Ленен, саме селяни, створюючи матеріальну їжу, реальні хліб і вино, несуть тим самим в собі і духовні опори, вищі моральні цінності чесної праці, доброти, сімейного та людської злагоди. Важкий їхній хліб. Особливо важко жінці, якій тримається сім’я.