Андреа Мантенья входив у сім’ю венеціанських живописців Белліні, був одружений на Николозии, дочки Якопо і сестрі і Джованні Джентіле.
В славі й майстерності художник цілком зрівнявся зі своїми знаменитими родичами. Більш того, саме його називають серед тих, хто рішучим чином вплинув на венеціанську живопис кінця XV століття. Мантенья народився в Ізола-ді Картуро на Терраферме, в області Венето.
Зачарований дослідженнями гуманістів, які заходили в антикварну крамницю його вітчима в Падуї, він пишався славним минулим своєї землі. Художникові не було й тридцяти років, коли він створив шедевр – вівтар у церкві Сан-Дзено у Вероні, широко прославив його ім’я.
Майстер з успіхом працював у Падуї, був придворним живописцем мантуанских правителів Гонзага. Сучасники захоплювалися його технічною досконалістю, “чудовим малюнком”, а особливо вмінням передавати складні ракурси, використовуючи закони геометричної перспективи.
Ефект простої композиції зі святим Георгієм будується на контрасті далекого плану, що триває завдяки вигину дороги, і мужньої постаті юного воїна в панцирі, буквально виступає з рами до глядача і підноситься над поваленим чудовиськом. Існує припущення, що “Святий Георгій” представляє одну із стулок втраченого нині поліптиху.
