У 1867 році Перов Василь Григорович написав картину “Утоплениця”. В даному творі він хотів показати байдужість людей до що відбувається біді.
Дивлячись на картину, не можна не помітити різкий перехід від світлих тонів до темних. На задньому плані видно, велике місто, ще покритий ранковим туманом. Велика річка, над якою літають птахи. Ранкові промені сонця ковзають по ній, і вона відбивається світло жовтим світлом. І немає, здавалося б, нічого не звичайного в цієї картини, просте міське ранок, якби не її передній план.
На передньому плані, чорною плямою падає в очі тіло молодої дівчини. Над ним байдуже сидить, покурюючи сигару, жандарм. Він байдуже дивиться на тіло дівчини. Його особа не висловлює ніякого співчуття до молодої особи. Можливо, з-за його професії він так себе веде. Часті смерті не рідкість в той час і мимоволі починаєш до неї звикати. А, можливо, він просто черствий і бездушний чоловік, якого зовсім не цікавить чиясь доля.
Василь Перов хотів дуже точно передати саму потопельницю, тому для більшої реалістичності шукав моделі в морзі. В одній з таких дівчат він впізнав свою знайому Фаїну. Вона хворіла на туберкульоз і померла. Саме з неї автор і написав “Потопельницю”. І хоча є багато натурниць, позували для відомих авторів, але їхні імена залишились незнайомі, тоді, коли картина Перова зробила знаменитої його подругу, хоча й посмертно.
Своїм відтворенням художник хотів показати не проблему якоїсь соціальної несправедливості чи безвихідь ситуації, а саме внутрішні якості людської душі. В даному випадку це байдужість, байдужість, невігластво і навіть жорстокість. Є байдужі люди, що не відчувають ніякого жалю і співчуття до інших. Хотілося б, щоб у наш час таких людей було дуже мало
