Тема картини Бенуа “Версаль. Людовик XIV годує риб” була навіяна прогулянками самого художника по Версалю. Згасання епохи “короля-сонця” напередодні Французької революції асоціювалося в розумінні Бенуа з “сутінковим” кордоном епох в Росії. Бляклий колорит осіннього листя, тьмяні, ніби замшілі, силуети гуляють фігур, примарний антураж Версальського парку, створеного як модель ідеального світу, – все це викликало в сучасників почуття ностальгії.
В історію російської книжкової графіки художник увійшов своєю книгою “Азбука у картинах Олександра Бенуа” та ілюстраціями до “Піковій дамі” А. С. Пушкіна, а також чудовими ілюстраціями до “Мідному вершнику”.
До роботи в театрі він уперше звернувся в 1902 р., оформивши оперу Вагнера Р. “Загибель богів” на сцені Маріїнського театру. Захоплення театром, а в особливості балетом, виявилося настільки сильним, що за ініціативою Бенуа і за його безпосередньою участю була організована приватна балетна трупа, яка почала в 1909 р. тріумфальні виступи в Парижі – “Російські сезони”. Бенуа, який посів у трупі пост директора з художньої частини, виконав оформлення до декількох спектаклів. Одним з його вищих досягнень були декорації до балету В. Ф. Стравінського “Петрушка”.
У 1926 р. Бенуа, зробивши вибір між труднощами емігрантського існування і все більше лякає перспективою життя в радянській країні, виїхав у Францію. Там він працював головним чином в театрах: спочатку в “Гранд-опера” в Парижі, а після Другої світової війни – в “Ла Скала” у Мілані.
Працював на колишньому професійному рівні, але нічого принципово нового і цікавого створити вже не зміг, часто задовольняючись варіюванням старого, що став легендарним, балету “Петрушка”. Головним же працею останніх років були його спогади, на сторінках яких він докладно і захоплююче воскрешає роки дитинства та юності.
