Вежа, поряд з арками та колонами, – улюблений мотив творчості де Кіріко, навіяний поглядами до античного мистецтва і архітектурі. Позначилося тут і те чарівність, яке художник зазнав від давньої і прекрасної Феррари. Найчастіше цей образ з’являється в роботах періоду 1913 – 1915 років.
Це домінуюча, якщо не єдина, тема цілої серії полотен Джорджа де Кіріко, її основний мотив. На полотні майстер підкреслює велич будови, поміщаючи на першому плані важку темну архітектурну брилу. Цей масив протиставляється стрункою, насиченого теракотового кольору вежі.
Вертикальні лінії білих колон створюють відчуття чогось колосального, майже нескінченного. Циліндрична форма будови навіяна чином Туринської вежі Моле Антонелліана – символу міста, про яку Ніцше писав: “Це найгеніальніше будова з усіх зведених у всепоглинаючому прагнення вгору. Ніщо не зрівняється з нею – хіба що мій “Заратустра”.
Безсумнівно, де Кіріко, розробляючи тему вежі – характерного атрибута багатьох міст, – пам’ятав про знаменитому спорудженні Ейфеля. Знаком він був і з її зображеннями і на полотнах Робера Делоне. Коли в 1915 році де Кіріко створює останню картину з цього циклу, він вносить в неї більше масивних геометричних елементів. Колони стають практично непомітними, тонкими і легкими.
