Обставини сватання царя Олексія Михайловича описані в багатьох історичних джерелах, але, мабуть, Р. С. Сєдов грунтувався насамперед на тексті С. М. Соловйова, так як саме у нього сказано про шести дівчат, з яких цар вибрав Евфимию Всеволожскую: “На початку 1647 року цар задумав одружитися; з 200 дівчат вибрали шість найкрасивіших, з цих шести цар вибрав одну: дочка… Федора Всеволозького; довідавшись про своє щастя, обрана від сильного потрясіння зомліла; з цього негайно уклали, що вона схильна до падучої хвороби.
І нещасну разом з рідними заслали в Сибір. Звідки вже в 1653 році перевели в далеку село Косимовского повіту. Так розповідає одне іноземне звістка. Російське звістка каже, що Всеволожскую зіпсували жили в палаці матері і сестри знатних дівиць, яких цар не вибрав”. Можна припустити, що на картині Євфимія Vsevoložskaâ зображена крайньої зліва, стоїть в профіль до глядача, одягнена в волошкове оксамитове плаття, облямовану хутром білки. Серед шести дівчат вона виділяється зростанням, більш бідним нарядом, позою, невловимим благородством вигляду.
Образ молодого царя Олексія Михайловича відповідає дійшли до нас з описів його характеру і зовнішності: “Зовнішність царя Олексія, як описують її іноземці-очевидці, багато пояснює нам про його характер; з лагідними рисами обличчя, білий, червонощокий, темно-русявий… міцної статури…”. Дізнавшись про хворобу Євфімії Всеволожской, цар “про те дуже сумував і на багато днів позбувся їжі”. Через деякий час цар побачив у храмі двох дочок московського дрібнопомісного дворянина Іллі Милославського.
Його вибір припав на молодшу – Марію, і в 1648 році Олексій Михайлович одружився на ній. В густій тіні за спиною на картині Олексія Сєдова зображений чоловік середніх років. Є підстави припускати, що це дядько царя боярин Борис Іванович Морозов, який після смерті батька і матері Олексія став його найближчим довіреною особою. Існувало переказ, що саме боярин Морозов наказав отруїти Евфимию і влаштував зустріч царя з Марією Милославській, так як сам був закоханий в її сестру – Анну. Коли цар одружився на Марії, через тиждень зіграв весілля з Ганною і Борис Іванович Морозов. Так він ще більше зміцнив своє становище, поріднившись з царем, ставши його свояком. XIX століття пройшло в Росії під знаком захоплення вітчизняною історією та побутом минулих століть. Багатьох в цей час захопила пристрасть колекціонування предметів старовини.
Згодом ці колекції стануть основою зібрання Російського Історичного музею в Москві, відкритого в 1883 році. У картині “Вибір нареченої царем Олексієм Михайловичем” Сєдов демонструє глибоке знання побутових реалій історичного минулого. Парчеві, атласні, оксамитові опашни, знімні гаптовані зарукавья, вінці абсолютно достовірні і, мабуть, писалися з натури. Як і кафтан з червоного ритого оксамиту і зелені розшиті чобітки Олексія Михайловича. Розкуйовджене дівчата “у чотири коси” – таку зачіску носили дівчата на виданні; після весілля волосся заплітали в дві коси. Заперечення історика в картині Сєдова викличе хіба що золота обручка на руці Олексія Михайловича.
Обмін кільцями був дозволений церквою на рубежі XVIII-XIX століть. Причому нареченій належало срібне кільце, яке символізує собою місяць, а нареченому – золоте, що означає сонце. Захоплення історією та побутом XVII століття у другій половині XIX століття породило так званий “російський стиль”, мав вплив на архітектуру, декоративно-прикладне мистецтво, живопис і графіку. З живописців йому віддали данину К. Е. Маковський, К. В. Лебедєв, А. Д. Литовченко, К. Б. Веніг, Р. С. Сєдов. “Справжня Русь” ще не порушена петровський перетвореннями, приваблювала художників.
Правда, вони проявляли інтерес в основному до побуті цієї епохи. Характери та психологія історичних осіб, як і проблеми історичного процесу хвилювали названу групу художників в меншій мірі, що відрізняло їх від в. І. Сурікова, для якого історія – драма, клубок складних протиріч, арена зіткнення сильних особистостей. Художники “російського стилю” – як правило, представники салонно-академічної традиції – пленялись передусім багатством орнаментальних мотивів і яскравістю фарб “російської узорочья” XVII століття. Наступний крок в осягненні поезії російської старовини, побуту, історичних переказів, фольклору був зроблений в роботах В. М. Васнецова, А. П. Рябушкина, С. В. Малютіна, в декораціях і костюмах до дягілєвським балетних сезонів.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)