Цю картину Фрідріх послав у числі інших на виставку у Веймарі в кінці 1811 року. Вона має парну роботу під тією ж назвою, на якій зображений кульгавий юнак, що йде по темному, занесеному снігом лісі. З нашого “Зимового пейзажу” можна зрозуміти, що метою такого важкого шляху було розп’яття. Юнак дістався до нього. І не тільки добрався – але і отримав чудесне зцілення.
На задньому плані крізь снігову млу проступають обриси готичного собору, і цього разу ми бачимо перед собою не руїни, як на багатьох інших картинах Фрідріха, але велична будівля, непідвладний часу Господній дім. Церковні шпилі м’яко висвітлені рожевим світлом зорі, який символізує безмежну любов Христа до всіх, що вдаються до Нього, і Божественну любов, здатну розвіяти будь-яку темряву і зігріти в найсильнішу холоднечу.
