В 1927-1928 роках де Кіріко неодноразово звертається до теми археології. Збігаючись у часі з “гладіаторським” цикл, Цикл “археологічний” теж апелює до театральності і видовищному відображенню дійсності. Герої – два сидять в кріслах манекена.
Одягнені в тоги, вони тримають на колінах макети місць розкопок і археологічних відкриттів. Ноги обох метафоричних археологів висічені з мармуру, як і архітектурні пам’ятки у них на колінах. Здається, що застиглі в нерухомості фігури і самі поступово стають античними статуями. Художник обезличил своїх героїв.
Замість радісного розглядування відкриттів де Кіріко волів показати матеріальні результати розкопок… Всі предмети перебувають у замкнутому просторі. Погляд глядача спочатку спрямований на стіну на задньому плані, потім відбивається від неї і впирається у два манекени разом з зборами грецьких і римських археологічних знахідок. Контрастні кольори – білий і чорний – двох крісел, напівкруглий контур рук археологів підводять погляд до центру картини – нагромадження античних будівель.
Мета художника – оспівати ці древні руїни, які служили джерелом його натхнення довгі роки. Андреа де Кіріко неодноразово зазначав, що Давня Греція та археологія – це автентичні елементи, необхідні для екзистенціального рівноваги його брата-художника.
У “Археолога в храмі” де Кіріко робить акцент на архітектурних елементах кімнат. У лівій частині роботи можна знову побачити різноманітні вимірювальні прилади – косинці, лінійки і циркуль.
Головна героїня картини застигла в елегантній позі – ліва рука лежить на зменшеному фрагменті античного будови, а безлика голова меланхолійно схиляється до неї. Схоже, жінка-археолог обожнює свою роботу, уподібнює її священне лужению, і, перебуваючи на розкопках, веде себе, немов знаходиться в храмі. Проте цей храм для справжнього археолога – будинок рідний. Як і сама археологія для закоханого в неї художника Джорджо де Кіріко…
(2 votes, average: 4.50 out of 5)