Автопортрет – Карл Брюллов

Автопортрет – Карл Брюллов

Автопортрет   Карл Брюллов

Загальною темою всіх портретів стає трагічний конфлікт між мистецтвом і повсякденною дійсністю, між художником і навколишнім його суспільством, тієї “світською черню”, про яку в тих же тридцятих і сорокових роках минулого століття з презирством і гнівом говорили великі російські поети.

Романтично зрозуміла трагедія творчості стає центральною проблемою цілого циклу портретних робіт Брюллова. З надзвичайною силою художнього узагальнення Брюллов створив у портреті Н. Лялькаря образ романтичного поета, в портреті А. Струговщикова дав збірний тип інтелігента тридцятих років, прямого попередника “зайвих людей”, згодом зображених російською літературою. Але з найбільшою виразністю вся ця проблематика виступає в знаменитому “Автопортреті”. За справедливим зауваженням одного з радянських дослідників, “портрет цей краще всяких слів розкриває нам душевну драму митця, приховану під зовнішнім блиском слави”. Брюллов зобразив себе полулежащим; його голова відкинута назад, і тонка, ретельно виписана рука спочиває на оксамитової ручці крісла. Трагічна безнадія – существеннейшая риса в характері образу – виражена вже в самій позі, втомленою і безвольною.

Особа художника, схудле й бліде, відзначено печаткою смертельної недуги, але напружений погляд глибоко сидять синіх очей говорить про незламаною внутрішній силі. Художник, мабуть, хотів підкреслити тут боротьбу незгасаючого творчого духу з безсилою плоттю, тому і вираз його обличчя характеризується такою проникливою одухотвореністю. Брюллов написав портрет під час важкої хвороби, яка згодом виявилася смертельною. Але було б помилкою пояснювати трагічний вираз “Автопортрета” лише передчуттям близької смерті. Зміст “Автопортрета” набагато більше і глибше. Не побоюючись перебільшення, можна стверджувати, що Брюллов як би підводить тут підсумок всієї прожитого життя і створений ним образ романтичного художника свідомо протиставляється сучасному чиновницько-крепостническому суспільству. Портрет написаний в 1848 році, в пору злейшей миколаївської реакції. Брюллов був вправі вважати себе однією з її жертв.

Весь петербурзький період його життя зовні, здавалося б, повний успіхів і зазначений гучною славою, насправді був глибоко трагічний. Брюллов задихався в мертвотних, казенної атмосфері миколаївського Петербурга. Талант чудового художника не знаходив собі гідного застосування. Замість вільної творчості Брюллову було запропоновано займатися розписом Ісаакіївського собору, хоча релігійний живопис була зовсім чужа природі його дарування. Історична картина “Облога Пскова”, в якій Брюллов бачив головну справу свого життя, була поставлена під офіційний нагляд і під тиском царя і його оточення неодноразово піддавалася докорінної переробки. Вона так і не була дописана до кінця. Не збулася мрія Брюллова створити твір більш значне, ніж “Останній день Помпеї”, і стати на чолі нового національного течії в російському мистецтві. Почуття гіркоти, невдоволення не покидало художника, тяжке відчуття залежності сковувало його сили.

Крах його найкращих задумів і пояснює ту сувору безнадійність, ту трагічну патетику, якою пройнятий “Автопортрет”. Цікаві відомості про цьому творі повідомляє М. І. Залізне, учень і біограф Брюллова: “В той день, як лікарі дозволили Брюллову встати з ліжка, він сів у вольтеровское крісло, що стояло в його спальні проти трюмо, зажадав мольберт, картон, палітру; намітив на картоні асфальтом свою голову і просив Корицького приготувати до наступного ранку палітру пожирніше. Він був не впевнений, що зробить щось порядне, а тому з вечора віддав наказ не пускати до нього на інший день нікого до тих пір, поки він не закінчить роботи. Згодом я дізнався від самого Брюллова, що він ужив на виконання свого портрета дві години. Брюллов дуже недовго був схожий на цей портрет… Хвилинами я знаходив у ньому велику схожість з оригіналом, але це схожість безупинно вислизало від мене і замінювалося чимось чужим”. Згадка про це ускользающем і скороминущому схожості надзвичайно характерно: Брюллов зобразив себе в хвилину високого творчого натхнення, преобразившего його звичний, добре знайомий учням вигляд.

В “Автопортреті” закарбований образ творить художника. Ще більш цікавим є вказівка на те, що портрет був написаний в один сеанс, без підготовчого ескізу і попередніх замальовок. Про те ж свідчить і сама техніка “Автопортрета”, не загладжена, як в інших роботах, а, навпаки, підкреслено вільна, з широкими і сміливими мазками, нанесеними тонким шаром. У цій натхненній імпровізації з особливим блиском виступає віртуозне майстерність Брюллова. Кожен мазок покладений з непомильною точністю, гостро помічені контрасти світлотіні бездоганно ліплять форму, в червоно-коричневій гамі, яка об’єднує портрет, уважно простежено різноманітні і тонкі відтінки кольору. Історико-художнє значення “Автопортрета” обумовлено, однак, не формальним досконалістю його рішення, а глибокою змістовністю, життєвістю і психологічною правдивістю способу. “Автопортрет” Брюллова стоїть у ряду кращих реалістичних досягнень російської живопису першої половини XIX століття.