У першій половині XVIII ст. розвиток англійського образотворчого мистецтва відбувається вельми суперечливо. На тлі безлічі безликих наслідувачів, що працюють у жанрі парадного портрета, можна виділити лише мале число справжніх майстрів. Серед них в першу чергу слід назвати ім’я Вільяма Хогарта, який по праву вважається засновником англійської національної школи.
Почати варто з того, що Хогарт є одним з перших в британській живопису, на чиїх полотнах оживають не біблійні сцени, не повні символічності етюди, а повсякденна англійська життя – така, яка вона є насправді, без прикрас, виконана радісних і трагічних подій. Звернення до національних витоків було пов’язано з тим, що художник хотів зобразити сучасне йому суспільство, тобто суспільство, частиною якого є глядач.
Починаючи свою кар’єру ілюстратором книг, Хогарт часто спостерігав, як вітчизняні колекціонери охоче скуповують картини італійських або голландських майстрів, і мріяв про те, що рідне мистецтво коли-небудь буде не менш затребуваним. І ось, вже через кілька років, Хогарт робить перші кроки на шляху становлення національних англійських традицій в рамках образотворчого мистецтва рідної країни.
Але йому треба ще відповісти на головне питання: для чого потрібно мистецтво? Від відповіді залежало майбутнє всіх його починань. І Хогарт потрібний відповідь знаходить. Мистецтво для нього – це дзеркало буденного життя, протягом якої розкриваються відомі істини. Іншими словами, на своїх полотнах художник висловлює ідеї про згубності вад і корисності чеснот. А побутові сценки – наочне тому підтвердження. На хогартовских картинах глядач спостерігає, до чого призводить порок і як рятівна виявляється чеснота, чому одна людина закінчує своє життя у злиднях, а інший – в спокої й достатку.
У живопису Хогарт працює по театральному принципом. Один сюжет він розбиває на кілька актів, кожна дія розгортається на окремому полотні. Потім картини, об’єднані єдиним задумом, художник складає в серію, і перед глядачем розгортається ціла історія того чи іншого пороку. Хогарт створив кілька таких серій: “Кар’єра повії”, “Кар’єра марнотрата” та ін. Життя постає під пензлем Хогарта у всій непривабливої правди, і порок повністю викривається.
Найбільшою популярністю з числа створених художником серій користується “Кар’єра марнотрата” і її фінальний акорд – “Моп в Бедламі”. Картина є однією з найсильніших робіт Хогарта у рамках напряму мистецтва, яке прагне до об’єктивного показу життя у всьому її трагізм. Моп помирає в Бедламі – притулку для божевільних. Він позбувся розуму, він позбувся стану, він позбувся всього. Немає поруч з ним і тих, кого він вважав за друзів, і лише єдина людина щиро оплакує його смерть – дівчина, яку моп колись покинув.
Далі Хогарт концентрує на полотні всі різновиди божевілля. На задньому плані глядач бачить релігійного фанатика, людину, що втратила розум на грунті манії величі. Ще один божевільний креслить якусь карту на стіні, а сліпий дивиться в трубочку-телескоп.
Символічні і три фігури біля сходів – осклабившийся скрипаль, співак в ідіотською шапці і людина, боязко дивиться кудись убік. Вся дія розгортається в супроводі їдких коментарів карлици і глузливих поглядів світських красунь, які знали мота в його колишнього життя. І це все – життя, одне з численних її проявів. І всього цього можна було уникнути, якщо б моп не продав душу пороку.
Хогарт постає прекрасним оповідачем. Однак і повчальність картини не страждає. Велику роль відіграє тут композиція. Головну групу людей художник розмістив на правому передньому плані, зробивши вибір на користь діагонального побудови простору.
Хогарт завжди був переконаний, що плавні лінії переважно прямих або ламаних. Ідейні акценти розставлені за допомогою гри світла; із загального темного фону живописець вихоплює фігури мота, оплакивающей його дівчини і двох дам. Життя представлена в самій суті – трагічна колізія людської драми і нещадності суспільства.
(3 votes, average: 3.33 out of 5)