Багато хто з молодих сьогодні знають, що таке епістолярний жанр? А якщо і знають, то часто практикуються в ньому? Все-таки листи від руки стали днем вчорашнім якось непомітно і, на жаль, скоріше за все, назавжди. Всі ці sms-ки, “аськи”, Skype, звичайно, технічно набагато досконаліше, але душевності і теплоти у наше спілкування не додають. А адже класики любили і вміли писати листи! Навіть робили це з чернетками. Інші послання на кілька сторінок – справжні витвори мистецтва! А який мова кохання! Адже чоловік, коли закоханий, стає надзвичайно
Красномовний і вдохновенен. Торкатися такого предмета, як жінка, солодко, боляче і болісно. Словом, любовний лист “вічна” тема для романтичного мистецтва. В тому числі, і живописного. Скажіть, ну, хіба може художник байдуже ігнорувати момент отримання жінкою листи від коханого?! То-То й воно! Ось і маловідомий нині італійський живописець кінця XIX століття Е. де Блаас осторонь не залишився.
Італійці взагалі – нація досить темпераментна, і “мова кохання” їм прекрасно знайомий. Кого ж ми споглядаємо на полотні під назвою “Лист вголос”? Двох молодих панянок, одну з яких ощасливив посланням кавалер, і другу – подругу і слушательницу. Звичайно, перша – чорноока і чорноброва шатенка з вузькою талією, туго затягнута по моді того часу в корсет, виглядає куди більш щасливою – на губах грає легка мрійлива напівусмішка. Вся вона – не тут, в думках – про коханого. А от вираз обличчя другий, прямо скажемо, насторожує – є в ньому щось лихе, слизьке. Того і дивись – скаже якусь гидоту або вульгарність! Можливо, це тільки припущення. Але як же реалістично виглядають обидві!..
