Незабаром в компанію Лотрека увійшов і Моріс Жуаян, його колишній однокашник по ліцею Фонтан, з яким він знову подружився. Моріс Жуаян походив з хорошої сім’ї і володів великим тактом і благородством. У жовтні 1890 року до нього з діловою пропозицією звернувся Буссе, власник галереї “Буссе і Валадон”: “Наш керуючий Тео Ван Гог, – сказав він, – теж божевільний, як і його брат-художник. Зараз він знаходиться в лікарні. Замініть його і робіть все, що вам заманеться”.
Дійсно, через два з половиною місяці після самогубства Вінсента Тео виявив ознаки божевілля. Він знаходився в клініці доктора Бланш, в Пассі, потім його відвезли на батьківщину і помістили в лікарню для душевнохворих в Утрехті, де він і помер через кілька тижнів, у січні 1891 року.
Буссо призначив Жуаяна на посаду директора свого відділення на бульварі Монмартр, 19. “Тео Ван Гог, – заявив він, – зібрав огидні роботи сучасних художників, які дискредитували фірму. У нього були, правда, кілька творів Коро, Руссо і Добіньї, але ми забрали цей товар, так він вам і ні до чого. Ви знайдете також доволі багато картин пейзажиста Клода Моне, якого почали купувати в Америці, але він пише дуже багато. У нас з ним договір на всю його продукцію, і він завалює нас своїми пейзажами, в яких весь час повторює одну й ту ж тему. Все інше – жах. Загалом, викручуйтесь самі і не просіть нас про допомогу, інакше ми прикриємо лавочку”.
Дещо збентежений цим попередженням, Жуаян склав список картин, якими його нещасний попередник набив дві крихітні кімнатки. У цій колекції, крім Моне, він виявив “жахи”, підписані Гогеном, Дега, Піссарро, Раффаэлли, Гийоменом, Дом’є, Йонгкиндом, Одилоном Редоном, а також твори Лотрека, які були куплені Тео за наполяганням Вінсента.
У попередні роки Жуаян випадково двічі бачився зі своїм старим шкільним товаришем. Так як автори картин, що знаходяться в галереї, зазвичай приходили дізнатися про долю своїх робіт, Жуаян зрозумів, що рано чи пізно на порозі його лавочки з’явиться і Лотрек. Так воно і сталося.
Жуаян починав свою діяльність в дуже несприятливій обстановці. Не було ні покупців, ні грошей. Нечисленні відвідувачі хитали головою і робили похмурі пророкування.
Життєрадісний, як завжди, Лотрек намагався підбадьорити Жуаяна. Тепер, коли його товариш по ліцею Фонтан виявився в “його таборі” він з ним вже не розлучиться. Що, Дега навіть не зволив здатися? “Нічого, – втішав одного Лотрек. – Всі прийдуть, нікуди не дінуться”. І дійсно, незабаром галерея стала центром, навколо якого згуртувалася молода живопис. Там зустрічалися Гоген, який як раз в цей час готувався до від’їзду на Таїті, Еміль Бернар, Серюзьє, Шуффенекер, Шарль Моріс.
Лотрек приходив туди щодня.
