У 1913 р. Лентулов пише панно “Москва-Москва” стало вершиною його примитивистского гиперболизма. Згущення фарб немов приваблюють глядача зануритися в цю пульсуючу безодню, щоб зсередини перейнятися таємничою енергією ніби рухаються церков і стін. У цій картині знаходить своє відображення знаменита цветодинамика Лентулова: колір розвивається не від центру до периферії, а від одного краю картини до іншої.
Однак у фарбах “Москви” немає радості, властивого попередній роботі – знаменитій картині “Василь Блаженний”. За словами самого художника, він взяв за центр панно найвищу точку Москви – Іванівську дзвіницю і розташував навколо неї всі будівлі. Задум свій Лентулов бачив у зображенні міста з точки зору трьох епох: епохи XV ст., бароко та сучасної епохи. Незадоволений горінням фарб, Лентулов оснащує полотно шматочками золотої і срібної фольги, тим самим зайвий раз підтверджуючи своє ставлення до картини як до декоративної речі.
Цю манеру прикрашати свої твори художник назвав орнеизмом, але в роботах інших майстрів її застосування не знайшла. Глядач вперше побачив панно “Москва” на бубновалетской виставці 1914 р.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)