Влітку 1825 року Щедрін переїхав з Риму в Неаполь. Його тягнуло до моря, на неаполітанські набережні, в строкату юрбу. Художник писав різні набережні Неаполя: знамениту Санта Лючію, Мерджеллину. Рів’єра ді Кьяйа – найдовша і сама багатолюдна з них. Порівняно з римськими пейзажами живопис тут стає холоднішою і строкатою, але зате більш самостійною.
Зникає теплий, “музейний” тон, більше відчуваються безпосередні враження натури, вільні від впливу живопису старих майстрів. Нова живописна манера почала складатися у Сильвестра Щедріна в 1826 році.
Друг художника, скульптор С. В. Гальберт, згадував: “Він поставив переді мною всі того літа написані ним картини і просив відверто сказати, знаходжу я яку зміну в його манері. Я відповідав: різниця прикмета, і дуже; взагалі всі фарби сіріше, тони холодніше, але більше сили і більш натури. – Ну, слава богу! сказав він, насилу-то я вибився з цих теплих тонів, про яких мені тільки натолковали і про яких досі тлумачать панове любителі”.