Дуже цікава стирчить вертикаль. Якщо її закрити стає краще видно рух від першого плану вглиб. Якщо зберегти це враження та відкрити стовп, він здається більш об’ємним.
Тепер якщо знову закрити його дивно розкриваються краю картини, а лінія горизонту прагне раздвинуться в обидві сторони. Без стовпа картина здається опуклою на глядача, стовп стискає її, наближаючи до нас краю. Але найцікавіше тут шматок неба над хмарами. Якщо закрити перший план – низ картини, де-то до стовпа – стає помітний загальний верхній ракурс.
З’являється щось типове для Рейсдала і малих голландців. Узагальнюючи, можна побачити, що в картині передані 2 моменти часу, пов’язані з рухливістю точки зору. Іншими словами ми бачимо пейзаж, побачений двічі. Перший момент часу пов’язаний зрушенням погляду вглиб і розширюється горизонталлю. Другий пов’язаний з близьким першим планом і переживанням удаляющегося погляду. Стовп, випливающий з-за правого краю і передає це видалення.