Чудовий російський художник – пейзажист Ф. А. Васильєв, проживши коротке життя, залишив після себе багату спадщину. Його твори захоплюють легкістю, ліричністю. Особливою прозорістю.
Мабуть, улюбленим сюжетом письменника була природа перед грозою або після неї. У кожному з них простежується особливий стан драматизму, застигання всього живого в очікуванні грози.
Картина “Перед грозою” стало свого роду творчим підсумком подорожі письменника по Волзі. Картина виконана в сіро-золотистих тонах. Про наближення грози свідчать сизі хмари, застилающие небо. Однак, пробиваються крізь них сонячні промені, наповнюють картину радісним очікуванням. Зовсім як у дитинстві, коли перший грім і великі краплі дощу викликають захоплення.
У природі розлито насторожене очікування, все ніби вслухається, боячись пропустити початок грози.
На передньому плані картини глядач бачить сторожку, потопаючу в деревах і приховану наполовину за пагорбами. До неї поспішають люди. Цікаво, що художнику вдалося зобразити їх як частину природи. Їх поява тут композиційно логічно, вони підкреслюють загальний настрій твору.
Дві маленькі фігурки, що загубилися серед поля, ледь помітні, зливаються з ним. А адже, по суті, в ці фігурки Ф. А. Васильєву вдалося вкласти величезний філософський сенс: людина – незмінна частина природи, маленька піщинка на землі. Однак “піщинка” не в зневажливому понятті. Таким чином, художник відзначає зв’язок людини і природи.
