На картині зображена російська віртуозна балерина Іда Рубінштейн. Ще до знаменитої Айседори Дункан вона внесла в балет елементи еротики, коли танцювала “Соломію” і в т. н. “Танці 7 покривав” скинула з себе одяг і залишилася оголеною. Після цього постановку заборонили. Балерина увійшла в трупу С. Дягілєва, брала участь у знаменитих “Російських сезонах” в Парижі. Там вона прославилася виконанням партії Шахерезади в однойменному балеті Римського-Корсакова. У 1909 році остаточно емігрувала з Росії у Францію. Вона дала згоду позувати Сєрову оголеною, єдина з усіх світських дам.
Сам художник відгукувався про неї із захопленням: “Побачити її – це етап у житті, бо по цій жінці дається нам особлива можливість судити, що таке взагалі обличчя людини…”. Весь вигляд і характер мистецтва моделі з тонким почуттям втілений у портреті.
Композиція картини ділиться по горизонталі на 2 частини: зверху – бляклий фон, знизу – фіолетово-синє покривало. Тіло танцівниці – того ж кольору, що і фон, воно губиться на ньому. Це якось скрашує кричуще порушення традиційних академічних канонів: у жінки неприродно прямі лінії ніг, рук, спини. Але одночасно своєю тонкістю вони надають натурі привабливість, витонченість і шарм. Від пишної зачіски, подібною з німбом, погляд глядача переходить до різкого мазком, обозначившему спину і лопатки.
Тонкість щиколоток і зап’ясть підкреслена зеленим шарфом, який надає портрета певну закінченість і сприймається глядачем як оправа. Простий нехитрий фон підкреслює красу фігури і створює додатковий акцент на коштовностях, що прикрашають пальці її рук і ніг. Незвичайний поворот голови і складність пози нагадують про мадоннах на полотнах майстрів Високого Відродження.
Починаючи свою творчу кар’єру як художник-передвижник, зрештою, Сєров перейшов до висловом модерністських тенденцій. Саме ця картина визнана одним з видатних зразків російського модерну.
