Зображення княгині Е. П. Салтикової може бути названо портретом-картиною. Нові якості великого полотна Брюллова – задушевність і ліричність у змалюванні внутрішнього стану людини. Вони неминуче повинні були зруйнувати умовність і декоративність парадного портрета.
Опустивши опахало на павиного пір’я, Салтикова втомлено опустилася в крісло. Обстановка з тропічними рослинами і розстеленій на підлозі леопардовою шкурою вводить в незвичайний, майже казковий світ. Феєрично виблискує палітра художника, побудована на поєднанні кольорів – блакитного, червоного, зеленого. Але крізь усі ефекти екзотичного оточення Брюллов проніс м’яку жіночність княгині, поетичність її почуттів, подолавши ту світську відчуженість, якою зазвичай віє від парадних портретів.
Бездоганність малюнка, майстерність композиційного рішення, блиск фактури ставлять портрет Салтикової в перший ряд творів Брюллова. До роботи над портретом Салтикової Брюллов намагався залучити деяких своїх учнів, але професійна вимогливість Змусила його відмовитися від прийнятого рішення. – В 7 прислав за мною Брюллов, він хотів Змусити мене накреслити перспективу в портреті Салтикової, – Записав у свій щоденник Мокрицький, – …почав я нарешті креслити перспективу, він бачив, що я ніяково звертався з лінійкою і пензлем, сердився і виходив ів себе, нарешті розлютився так, що кинув на підлогу свою палітру й пензлі і почав креслити сам – З описаного Мокрицьким інциденту стає ясним, що до допомоги учнів Брюллов вдавався з великою обачністю.
