Познайомившись з Софією Михайлівною під час роботи над Першою картиною, Сєров продовжував спілкуватися з нею і далі, і десятиліття потому він пише ще один портрет, на цей раз акварельний, на якому Драгомирова-Лукомська нагадує чеховську героїню.
Знову на обличчі Софії Михайлівни ми бачимо смуток – але на цей раз це вже не настрій, а стан душі, риса характеру. Про це свідчать трагічний злам брів, виразні сумні очі, “говорящий” погляд, наче задає питання, якому судилося залишитися без відповіді.