Ця сцена з циклу фрескових розписів капели дель Арена підтверджує усталену точку зору, згідно з якою принципи образотворчої стилістики Джотто, в цілому покликаної забезпечувати максимальне правдоподібність зображення того, що відбувається, слабкіше за все виявляють себе у сценах, підпорядкованих непорушним нормам канонічної іконографії.
Досить поглянути на постать Христа, по пояс приховану водою: вона показана як би поза дії законів оптичного заломлення ліній зануреного у воду предмета. З іншого боку, Джотто, відрізнявся надзвичайно гострою спостережливістю, тут немов навмисне “не помічає” невідповідності між поверхнею потоку і лінією берега, який при такому підйомі рівня води був би неминуче затоплений.
Однак у цій сцені можна відзначити ознаки неповторною джоттовской манери, зокрема, вміння у всіх ситуаціях виділяти в зображеному головне за змістом. Контури двох симетрично розташованих скель на другому плані, лінії яких додатково виділено протиставленням їх світлій поверхні темносинему фону, ведуть наш погляд до знаходиться в самому центрі композиції фігурі Ісуса Христа. Його домінуюче становище підкреслено і тим, що саме до нього спрямовані погляди всіх учасників таїнства, а рівна гладь води служить свого роду оптичної паузою, що розділяє Христа і інших персонажів сцени.
