На “Автопортреті в саду” художник представив себе в костюмі XVII століття. Він стоїть у версальському саду, елегантній та вишуканій – мармурова ваза з позолотою, французький парк і мармурова статуя на задньому плані. Композиція приймаємо вигляд, типовий для таких полотен: фігура портретованого у центрі набуває значущості і монументальності, завдяки заниженій лінії горизонту.
Пишність костюма і антуражу, романтично бунтівне небо на задньому плані надають портрета дух театральності, художньої гри. Веланд Шмід, біограф де Кіріко, так пояснює пристрасть художника до перевдягання у процесі підготовки до написання автопортретів: “Він одягає костюм дворянина або кондотьєра і поміщає себе в різні епохи.
Закриває обличчя воскової або навіть кам’яною маскою, перемагає свою меланхолію, пригнічений стан духу, всі особисті відчуття відсуває на дальній план. Для нього важливі тільки вбрання, їх колір і фактура, одним словом – живопис. Художник ніби змагається з майстрами тих епох, в антураж яких він поміщає свого двійника, – епох, у кожній з яких йому хотілося б побувати”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)