А ось “Батьківщину”, саме значне і велике за розмірами полотно художника, побачити нелегко: вона тепер знаходиться… в Сибіру, в Омському обласному музеї образотворчих мистецтв. У 1911 році ця картина експонувалася на Всесвітній виставці в Римі. Про те, що вона там не залишилася непоміченою, красномовно свідчить лист Рєпіна, адресований Дубовська з Риму: “Це найкращий пейзаж всієї всесвітньої виставки, римської…
Вас, Микола Никанорович, я особливо вітаю: ще ніколи Ви не були такі чудові і могутні – оригінальна, жива і красива картина!!!” Звичайно, можна ігнорувати думку такого авторитету, як В. О. Рєпін, пославшись на його зайву гарячність, такого критика, як В. о. Стасов, звинувативши його в тенденційності, і інших, не менш відомих діячів російської культури. Можна, порушивши посмертне заповіт П. М. Третьякова не роз’єднувати зібрану ним колекцію творів російських художників, робити все навпаки. Але в ім’я чого і в яких цілях? Не можна ж все списати на нехлюйство і випадковість, тим більше, що займалися цим класні фахівці.
Занадто очевидно прагнення так поразбросать спадщина Дубовського по містах і селах нашого великого Вітчизни, щоб його твори не могли вже з’єднатися в одному залі. Нині твори Дубовського виявлені більш ніж у 70 музеях.
На перший погляд, мета ніби навіть і благородна: познайомити з творчістю художника глядачів найвіддаленіших околиць колишнього Союзу. А насправді? В умовах тотальної централізації, в тому числі і в галузі мистецтва, спадщина Дубовського в результаті цього виявилося виключеним з художнього процесу. Не будеш же роз’їжджати по всій країні, щоб скласти цілісне уявлення про творчість художника. А тепер, після розпаду СРСР, стало ще гірше: багато творів Дубовського знаходяться, по суті, за кордоном, і доступ до них ще більш обмежився.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)