На картині “Чотири апостола” зображені апостоли-євангелісти. Зліва направо стоять Іоанн, Петро, Марк і Павло, коштують дуже тісно, на одному підлозі, представляючи із себе єдине ціле. Єдине як за композицією, так і за спрямуванням. Однак, якщо порівнювати апостолів між собою, вони абсолютно різні. Іван високий, з високим чолом – він вже починає лисіти.
У руках він тримає книгу, щось видивляється в ній з особою напруженим і трохи розсіяний. Він здається некрасивим – так буває з вченими, які надмірно захоплені чимось. Він являє характер сангвінічний. Поруч з ним Петро, варто, втупившись поглядом у підлогу.
За переказами, Петро зрадив Христа, хоч і розкаявся в цьому – в ніч укладення Христа Петра тричі запитали, чи знає він цю людину, і тричі Петро, перш присягався йому у вірності і колишній фанатичним у своїй вірі, відповів “Ні”. В його позі видно важка задума, тиха похмурість, немов пригнічений своєю провиною, він так і не зміг до кінця розпрощатись з нею. Він – флегматик. Поруч з ним Марк. Радісно жвавий, він дивиться на величезну книгу, яку тримає Павло – швидше за все, Євангеліє – і передчуває майбутню роботу.
Славити Господа, нести його слово по всій землі – Марку це представляється гідним програми всіх сил. Темпераментний, він немов з нетерпінням чекає моменту, коли ж вже можна буде почати. Він – холерик. Павло, що стоїть поруч з ним, спокійніше. Він тримає на руках Євангеліє, у другій руці в нього палиця, на яку він спирається. Він одягнений у біле і дивиться строго і серйозно, немов питаючи у глядача – чим же обернувся їх великий похід? Послухали їх люди? Увірували в Бога? Він – меланхолік.
При всій несхожості апостолів, при абсолютно різних осіб, всі вони виглядають однаково віруючими і висвітлює їх зсередини один і той самий світ. Той світ, що зійшов на них після вознесіння Христа, і зробив їх більше, ніж братами.
