Сучасник і друг Іллі Рєпіна, Василя Сурікова, Віктора Васнецова, Василь Дмитрович Полєнов увійшов у російську живопис як творець пейзажів, наповнених “правдою, тонким музичним ліризмом і изящнейшей технікою”. Генисаретское озеро знаходиться в історичній області Палестині на території Ізраїлю.
В Біблії воно пов’язується з багатьма легендами про діяльність Ісуса Христа. Полєнов побував тут в період своєї першої подорожі на Схід, вчинений у зв’язку з роботою над картиною “Христос і грішниця” для відтворення історично правдивої обстановки, в якій відбувалися зображувані події. Краса Генисаретского озера, роздуми про те, що по його берегах ходив Ісус Христос, допомогли художнику створити велично умиротворений пейзаж. У пустельній, безлюдній природи розлита ідеальна, вічна краса. Гладь спокійного блакитного озера майже нерухома.
У віддаленні – широко розкинулася гірська країна; ланцюга невисоких гір йдуть до самого горизонту, хизуючись на тлі неба своїми плавними пом’якшеними обрисами. З другої половини 90-х років XIX століття заняття пейзажної живописом починають відходити на другий план, витісняючись новим серйозним задумом Полєнова – циклом картин з життя Спасителя. Думка про його створення, мабуть, зародилася у художника ще в період роботи над полотном “Христос і грішниця”. І з тих пір цей намір вже не залишало його довгі роки.
Новий твір, присвячений Христу, з’явилося в 1888 році – картина “На Генісаретському озері”, або, як її називав Полєнов, “Христос іде по березі озера” . Євангельський сюжет, переданий мовою живопису, представлений художником крізь призму ідеального, піднесеного пейзажу. Цю тонку зв’язок між словом і живописом художник він уловив, можливо, ще тоді, коли він побачив у Парижі інтер’єр російської церкви, в оформленні якої були використані пейзажі Боголюбова. “Не знаю, чия думка, – писав він про своє враження в одному з листів рідним, – але оригінально і красиво в церкві бачити великі пейзажі, переносишся в природу і євангельські оповіді і легенди”.
Утвердження ідеалів добра та людяності, пошуки духовного досконалості, характерні для циклу “З життя Христа”, невіддільні від погляду Полєнова на природу, як на основу основ формування морального обличчя людини. “Я неймовірно люблю євангельське оповідання, – писав Полєнов, – люблю цей наївний, правдива розповідь, люблю цю чистоту і високу етику, люблю цю надзвичайну людяність, якою наскрізь пройняте все вчення Христа”.
