Аннібале Карраччі написав не так вже багато пейзажів, однак зробив великий внесок у розвиток пейзажного жанру. Дійшли до нас пейзажі болонського періоду як би продовжують жанрові сцени, якими художник так захоплювався в ранні роки, оскільки в них обов’язково включені фігури.
Прикладом може служити ідилічний пейзаж 1585-88 років, поміщений ввеху, де на тлі чудового ландшафту зображені рибалки. Переїхавши в Рим, Карраччі було зовсім залишив жанр пейзажу і повернувся до нього лише в 1604 році, коли кардинал Алъдобрандини замовив художнику шість картин для прикраси своєї домашньої церкви.
Правда, герой нашого випуску написав лише два люнета з цієї серії, доручивши решта своїм учням, але, тим не менше, йому вдалося створити новий жанр “ідеального пейзажу”, згодом нещадно експлуатувався багатьма живописцями. Реальне природне оточення “ідеальному пейзажі” перетворюється в величний ландшафт, на тлі якого розгортається дія історичної або міфологічної сцени. Це винахід Карраччі поклало початок традиції, розвиненою згодом такими майстрами, як Клод Лоррен і Нікола Пуссен.