Це картина про щастя. Думаю, що відчувати, що тебе люблять, так само приємно, як і самому відчувати цю ж ніжність. Ось чому В. К. Нечитайло зображує найщасливіших людей у Всесвіті. Хто може бути більш задоволеним, ніж мама, яка тримає на руках найдорожче для неї істота? Мимоволі починаєш замислюватися про те, що це за почуття і для чого воно потрібно.
Коли народжується бажана дитина, це робить життя двох людей, його батьків, більш повним і осмисленим. Почуття заразливо. Адже дитина розуміє, що його люблять. Це і ніжні гри з ним, і розмови, і ласки. Все це сповнює життя маленького карапуза, роблячи його щасливим. Світло любові в картині художника символічно відображає саме це відчуття – щастя. Воно прямо з вікна струменить крізь матір, яка міцно, але з ніжністю тримає у себе на колінах малюка. Мама посміхається дитині, він – нам.
З обстановки тільки видно деякі ознаки присутності здорованя в будинку. Це – пляшечка для годування та іграшковий літачок. Наче все навколо цієї сцени і сконцентровано. Візерункові штори служать фоном. А другорядний персонаж, зображений на картині, займає весь її простір, навіть те, де намальовані мама з дитиною, є світло. В його хмарі, наче в пелені обгорнуте всі, немов це і повітря і вода, в яку занурюються з головою.
Теплі тони ніжно передають ставлення матері до цього маленькому чоловічкові. Вона навіть поглядом намагається його приголубити. Її милий погляд, і дбайливі руки, дають йому впевненість у тому, що нічого з ним поганого не станеться. Десь у найвіддаленіших закутках його мудрою дитячої душі, він розуміє своє щастя, для цього йому не потрібен перекладач. Знає він, скільки строкатих і ясних моментів подарував своєю появою на світ його рідним? Мені здається, що це він інтуїтивно відчуває, і його дитячий з хитринкою погляд про це говорить.
