У 1872 році А. Сіслей найчастіше працював в одному з передмість Парижа, де написав три пейзажу, в числі яких і “Містечко Вільнев-ла-Гаренн” – один з кращих своїх творів. До недавнього часу ця картина називалася “Селом на березі Сени”. Своєрідність цієї картини полягає в поєднанні прийомів раннього імпресіонізму з класичної композиційною схемою, яка передбачає “куліси” і затінений передній план.
Художник відмовляється від ефектних перспектив, замінюючи їх паралельним розташуванням елементів картини. Темна оправа народжує не тільки відчуття глибини: завдяки їй більш привабливим стає ласкавий сонячний світло, яким залитий протилежний берег. Та й вся картина здається особливо щирою саме завдяки своїй дивовижній красі.
Полотно викликає в уяві образ і самого А. Сіслея, яким його бачили тоді мешканці цих країв. Він працював у тіні дерев, не помічаючи зупинялися за його спиною випадкових перехожих. В “Містечку” немає нарочитих художніх ефектів. Композиція побудована гранично просто: річка тече паралельно краю полотна; за нею, теж паралельно, простягнувся протилежний берег, на якому в ряд вишикувалися двоповерхові будиночки. У просвіті між ними проглядається тиха сільська вуличка. Така точка зору захоплює в глибину пейзажу саме тому, що все зображене глядач бачить через просвіт, що відкривається між стовбурами дерев першого плану. Ось нерухомо застигла на річці човен.
Падаюча від неї тінь на поверхні води, здається зеленою, хоча відображення неба забарвлює воду в синій колір. По схилу берега, серед свіжої зеленої трави, вибігають вгору жовті стежки. Тераса густа листя дерев, крізь яку на траву падають лише деякі теплі плями сонячного світла, обрамлює бліде небо. А серед однаково світлих будиночків раптом весело спалахує на сонці червоний торець будинку.
