У золотисто-коричневих насичених тонах їм була написана картина “Будують місто” – гімн праці і творчого творення. На пагорбі, оточеному річкою, зводилися укріплення, стіни і вежі. Кипіла робота. Групи людей у білих полотняних сорочках були об’єднані ритмом дружного праці. Твір відрізняє міцний малюнок і гарячий колорит, в ньому ясно відчувається бадьоре і життєстверджуюче начало.
Напередодні виставки художників об’єднання “Світ мистецтва” у 1902 році Реріх композиційно перебудував картину. Художній критик Сергій Дягілєв, застав його за цією роботою, умовив не робити більше жодного мазка. Полотно так і залишилося без ретельної обробки, схожим на великий етюд. Але завдяки цьому в глядача складалося враження достовірності, ніби автор писав з натури, ніби на його очах росли стіни і вежі, а він спішно завдавав побачене на полотно.
Столична преса зустріла “Місто будують” недоброзичливо, навіть Володимир Стасов вперше публічно розкритикував картину. Зате похвали Василя Сурікова мало не до сліз зворушили художника, а за наполяганням Валентина Сєрова твір було придбано для Третьяковської галереї.
Ось що писав про цю картину художник: “Картина… “Будують місто”. У ній мені хотілося висловити прагнення до творення, коли в розпалі додавання нових твердинь нагромаджуються вежі і стіни. У наші дні, коли ми пережили стільки руйнувань, кожне будівництво є особливо цінним”. “Так чекали, так передбачалося і так було видіння. “Місто будують!” І який чудовий, потужний!” “Там, де будують – там не руйнують”.
Кожна будівля є множення блага. “Коли споруда йде – все йде” “Чому всі будівельники в білих шатах? У Реріха нічого випадкового немає, – сказала Наталія Дмитрівна Спіріна, – значить, це люди з чистими помислами, не будують для себе, не для користі… а будують заради загального блага”.
