Картина “Несення хреста на Голгофу” була лівою стулкою несохранившегося триптиха. Це, мабуть, фрагмент великої композиції, центральна частина якого зображала “Розп’яття Христа”, а права – небудь “Зняття з хреста”, або “Оплакування”, або “Положення в труну”. Існує припущення, що верхня частина сильно зрізана. Ідеєю вівтаря, що відноситься до періоду перших зрілих робіт Босха, було бажання викликати в людях відчуття провини, спонукати їх до покаяння.
На картині “Несення хреста на Голгофу” зображений Ісус Христос, який в оточенні натовпу мучителів схилився під своєю важкою ношею, людина поруч, можливо, Симон Киринейський, не допомагає йому, а лише ледь торкається рукою хреста. На ногах Христа не тернові сандалі, а дощечки з виступаючими цвяхами, які використовували як знаряддя катування. В одного зі стражників на щиті зображена жаба, символ сатанинського воїнства. Нижче праворуч – благочестивий розбійник, він несамовито сповідається в гріхах. А ось і розкаюється розбійник в нижньому лівому кутку картини.
Хрест вже лежить біля його ніг, а він шукає очима місце своєї страти на Голгофі. Він, як і мандрівник в “Возі сіна”, зображений у подертою одязі, з одним відкритим коліном і в одному черевику. Син Божий, “лагідний агнець”, відчуває не тільки фізичні страждання, але і муки душевні – від споглядання людської недосконалості. У композиції Босх значно посилює роль оточуючих Христа негативних персонажів, висуваючи на передній план зображення розбійників. До мотиву порятунку повного зла світу через самопожертву Христа художник звертався постійно. Якщо на першому етапі головною темою творчості Босха була критика людських вад, то, будучи зрілим майстром, він прагне створити образ позитивного героя, втілюючи його в зображення Христа і святих.
Цим класичним вівтарним композиціям великого формату з величними постатями, заполняющими передній план, притаманна урочистість і піднесеність настрою. Вони позбавлені новацій, які Босх охоче вводив у свої ранні роботи. У сценах з життя Христа зло скидає “карнавальні” маски та відкриває своє справжнє обличчя, обличчя реального людини, що володіє цілим “букетом” вад – святенництвом, боягузтвом, лицемірством, жорстокістю, зажерливістю. Босх виступає в цьому циклі як вчений-аналітик, предмет вивчення якої – людська душа.
