Глава живописної школи Умбрії і учитель Рафаеля П’єтро Перуджіно створював картини, в яких, наприклад, представленої, панує якась особлива тиша. Словом “П’єта”, що в перекладі з італійського означає “співчуття, жалість”, називають у живопису і скульптурі сцену оплакування Богоматір’ю мертвого Христа, що лежить у неї на колінах.
У картині панують дві взаємно врівноважені композиційні лінії – витягнутого тіла Спасителя і напівкруглих арок, яким повторює своїми обрисами постать Марії. Арка – це символ небесного зводу і світової гармонії – вже своєю формою вносить у композицію відчуття, що підкреслює, що жертва Христова була ненапрасна.
На Його обличчі – умиротворення, Богоматері – глибока туга, яка не знаходить виходу назовні, а на обличчях Іоанна Євангеліста і що стоїть за ним святого – то вираження, яке можна визначити класичної рядком “печаль моя светла”. Смуток і разом з нею надія відчуваються і у весняному пейзажі далеко, і в золотому повітрі, огортає все зображене.
