Як і багато хто особи з найближчого оточення імператриці, Василь Володимирович Долгоруков починав свою діяльність ще за батька Єлизавети Петрівни, Петра I. Він служив в Преображенському полку, і вже в 1798 році в чині майора гвардії керував Малоросією. У 1709 році він взяв участь у Полтавській битві, що поклала кінець довгого протистояння між Росією і Швецією.
За заслуги у військовій справі Долгоруков отримав чин генерал-поручика. Після закінчення війни зі шведами він був удостоєний ордена Святого Андрія Первозванного. Петро I брав свого наближеного в поїздки по Франції і Голландії, але Долгоруков втратив довіру царя, підтримавши царевича Олексія. За це Василь Володимирович був позбавлений чинів і заслали до Казані.
Катерина I повернула із заслання і повернула ордена. Отримавши чин генерал-аншефа, Долгоруков командував військами на Кавказі. При імператриці Ганні Іоанівні Долгоруков знову був засланий у Соловецький монастир, звідки її повернула зійшла на престол Єлизавета Петрівна.
Дочка Петра повернула князеві всі його ордени і призначила президентом Військової колегії. Помер Василь Володимирович Долгоруков звання фельдмаршала. Портрет князя Ст. Ст. Долгорукова був написаний німецьким живописцем Р. Х. Гроотом з притаманним цьому художнику чудовим мальовничим майстерністю, витонченістю і вишуканістю колористичного рішення.