В кінці XIX століття виник особливий інтерес до народного творчості. Нарешті, вищі верстви суспільства звернули увагу на самобутність і унікальність народної традиції. Пильна увага до фольклору у всіх проявах підігрівали і композитори “Могутньої купки”, і Художники-передвижники, і творчість Ст. Ст. Андрєєва, який у 1888 році вивів народні інструменти на професійну сцену. У цей час починають активно збирати казки, записувати билини, композитори і етнографи здійснюють перші фольклорні експедиції, прагнучи зберегти те, що століттями передавалося лише з уст в уста.
З’явилися і нові культурні герої, які були трансляторами народної творчості. Ці самородки, абсолютно безграмотні, але володіли природженим талантом, викликали захоплення і повагу утвореної публіки. До таким винятковим людям з народу зараховувалися і сказителі билин, і одним з відомих особистостей був Василь Петрович Щеголенок. Цього землероба і шевських справ майстри писав Ілля Репін, Василь Полєнов, написав з нього портрет і Іван Крамськой. Але повернемося до героя.
Монотонну роботу, таку як шевське ремесло, Василь Петрович намагався урізноманітнити, розповідаючи співуче билини. Цього він навчився у свого батька і дядька-інваліда, у них запозичив і репертуар. Володіючи феноменальною пам’яттю, Щеголенок знав безліч казок та балад, героями яких були богатирі, Садко, Іван Грозний, Хотен Блудович. Багато збирачі фольклору вважали його варіанти билин укупі з виконанням кращим серед всіх оповідачів билин. Василь Петрович встиг пізнати і професійну сцену – були організовані його виступу в Петербурзі, Москві, а в 1879 році він, за запрошення Льва Толстого, місяць гостював у “Ясній поляні”.
Письменник особисто записував за сказителем билини, і як мінімум шість його творів засновані на розповідях оповідача-самородка. Яким же ми бачимо її на портреті Крамського? Без сумніву, це дуже працьовитий людина, чиє життя легким не назвеш. Бідна одяг, потребує ремонту, неакуратно підстрижена борода підкреслюють убогість героя. Дійсно, сказителі билин по суті займалися жебрацтвом, подорожую по селах зі своїми історіями. Як зазвичай, живописець виділяє обличчя свого героя – саме його повинні розглядати глядачі. А між тим, погляд від особи оповідача дійсно неможливо відвести.
Зморшкуватий лоб видає в ньому розум, хоч очі сумні, але в них читається і мудрість, і гідність. Губи героя, здається, можуть висловити будь-яку емоцію – ще мить і кінчики поповзуть вгору, перетворивши зморшкувате обличчя в привітне і доброзичливе, або ж, навпаки, старий ще більше насупився й насупиться, щоб розповісти про щось драматичному і напруженому. Глибоку повагу, захоплення героєм виражає цей портрет, разом з правдивою розповіддю. Без сумніву, чудове твір тонкого, чуйного портретиста Крамського…
(2 votes, average: 4.50 out of 5)