Картина “Прапор прийдешнього” одна з найбільш значущих у серії “Майтрейя”. У цьому полотні художник лише натяком створює відчуття присутності Заповідної країни. “Пройшовши чотири снігових перевалу вже в пустельному нагір’я, ми знову побачили картину майбутнього.
У долині, оточеній високими гострими скелями, зійшлися і зупинилися на ніч три каравану. При заході сонця я помітив незвичайну групу. На високому камені була поміщена багатобарвна тибетська картина, перед нею сиділа тісний гурт людей у глибокому шанобливому мовчанні. Лама в червоних шатах і в жовтій шапці, з києм у руці щось вказував глядачам на картині і ритмічно розповідав пояснення. Підійшовши, ми побачили знайому нам танку Шамбали. Лама співав про незліченні скарби Владики Шамбали, про Його чудесне персні, що володіє великими силами. Далі, вказуючи на битву Рігден-Джапен, лама казав, як без милості загинуть всі злі істоти перед міццю справедливого Владики…”, – записав М. К. Реріх у подорожніх нотатках.
Побачене знайшло мальовнича втілення в картині “Прапор прийдешнього”. На краю пустелі, оточеній горами, біля каменю з танкой розташувалася група тибетців. Люди заворожено слухають ламі, оповідає про Священної Країні і її Владиці. Дзвінке мовчання пустині посилює потаємну значущість того, що відбувається.
За зовнішньою канвою сюжету вгадується глибокий езотеричний сенс. Композиція картини нагадує своєрідну чашу, утворену скелястими відрогами. Її вінчає біле простір над вершинами лілово-синіх гір, яке можна взяти за хмарну гряду. А можливо, це натяк на сяйво Шамбали, провісником якої є яскрава барвиста танка…
“Дзвенять дзвони верблюдів. Довгі пустельні переходи. Над пустелею знову лине пісня Шамбали. Навколо мляві скелі і купи каміння, і морозне нагір’я, але знаки Шамбали не покидають вас”. Серед таких знаків – стародавні печерні храми, витесані високо в горах. Їх мандрівники зустрічали біля перевалу Санджу, в Сіккімі, у Канченджанги. “Пішли помітно вгору проти течії гірського струмка. Ущелині поступово звужувалося зліва, в жовтій песчаниковой горі побачили печери в кілька поверхів… Підходи до багатьох печерах зовсім зникли. Високо залишилися відрізаними входи, як орлині гнізда…”, – зазначав Реріх.
