“Я завжди починаю свої картини з неба, – пояснював Спелей. – Це для мене не просто порожній простір і не фон для пейзажу; це ключ до всієї композиції. Небо надає своїми площинами не тільки глибину картині, але і вносить до неї рух. Воно служить джерелом світла для всього полотна”.
Ці слова художника підтверджуються всім його творчістю досить згадати такі його роботи, як “Пшеничні поля в Аржентее”, “Темза у*Хемптон-Корта”, 1874 або “Відлига”, 1880. Якщо порівнювати з визнаними Сіслея “небоведами” Тернером і Констеблем, то не можна не відзначити і тут своєрідну умиротворення його образу.
Небо, яке художник писав з особливим задоволенням, завжди у нього тихий, ліричний і разом з тим цілком правдоподібне; з пейзажем воно незмінно перебуває в витонченої гармонії. “Чи може бути щось прекрасніше літнього неба, – якось вигукнув він, – синього, високого, з легкими білими хмарами!”