Це одна з перших написаних у Парижі картин із серії спогадів про рідну Вітебську. Контрастні яскраві фарби і просторова динамічність відтворюють святкову атмосферу дійства.
У картині є щось спільне з настінним живописом. Земля і небо максимально абстраговані. На їх тлі розгортається цілком реальне і одночасно містеріальне весільне дійство. Містечкові мешканці показані у всій вірогідності вигляду і національного колориту. Зліва – водонос, зустріч з яким обіцяє щастя. Попереду процесії йде музиканти і бархан – традиційний увеселітель, який розважає гостей на весіллі. Рух в картині відбувається по горизонталі, що характерно для раннього періоду творчості художника.
Крокував рано відкинув іконоборство іудаїзму і єврейську традицію, запрещавшую будь-яке зображення людини. Навпаки, він прагнув відобразити в зримих пластичних образах історичну пам’ять єврейського народу. Ця картина – яскраве тому підтвердження. Також в ній проявилося вміння Шагала “розповідати історії” в своїх картинах і одночасно поєднувати універсальність образів з тонким психологізмом і життєвістю.