Північ буквально зачарував Коровіна, в захваті він говорив Сєрову: “Який чудовий край, Північ Дикий! І ні краплі злості тут ні від людей. І який тут побут, подумай, і яка краса!.. Тоша, я б хотів залишитися тут назавжди”. Коровін багато і захоплено працював. Підсумком цього стало велику кількість етюдів, в яких живописець, за влучним висловом мистецтвознавця Віктора Нікольського, “остаточно збагнув чари колориту срібних відтінків і перлинно-опалових мерехтінь”.
Однак якщо в роботах, привезених із Франції, Коровін висував на перше місце суто імпресіоністичні проблеми – передачу повітряного середовища в якийсь певний момент, то в північних творах образи більш стійкі і монументальні. Вражений величною та могутньою красою Заполяр’я, укладом життя людей, яким изо дня в день доводилося боротися за своє існування, майстер намагався відобразити найбільш суттєві сторони Півночі: “Кожен його північний етюд – це переживання, часто не позбавлене драматизму і звідси внутрішньої напруженості, кожне полотно має чітко виражений сюжет”.
Своїми роботами, привезеними з цієї подорожі, Коровін блискуче відповів на постійні твердження про його легковажності, які часто висловлювалися не тільки художниками старшого покоління, але і його однолітками. Дійсно, скільки глибини вкладено, наприклад, маленький етюд Зима в Лапландії, не випадково придбаний особисто Павлом Третьяковим.
Коровін доніс до глядача відчуття грізної суворості полярних ночей. Мотив цього твору небагатослівний. На березі то чи замерзлої річки, то затоки розкинулось селище, що складається з трьох хат, оповитих холодної синьо-свинцевої пеленою спустилася полярної ночі. Порожній передній план, велике охоплення простору надають всьому епічне звучання.
Передаючи холодний, морозний повітря, художник не утеплює колорит етюду. У ньому переважають сіро-блакитні відтінки, не жваві ніяким кольором. Все виконано мовчання суворою, скутою морозом природи. Але твір не можна назвати бідним в колористичному відношенні. Майстер тонко підшукує валери для снігу, що відрізняють його від льоду, замерзлої води, від туману, від неба. Причому сніг написаний широким мазком, так, що глядач відчуває його рихлість; більш рівно і щільно кладеться фарба при зображенні льоду і неба, легкими дотиками пензля зображений туман, що огортає гори на горизонті. Ця матеріальність, речовинність поряд з лаконізмом композиційного рішення є основним засобом створення певного, ясного і в той же час величного образу.
Дивлячись на етюд, дивуєшся майстерності, з яким Коровін виключно живописними засобами точно передав абсолютно особливий характер арктичної зими. Як не схоже це твір на його ж стала класичною для російської живопису роботу Взимку, створену в тому ж році на батьківщині.
