В 1860-е роки Айвазовський розширив тематику своєї творчості, звернувшись до “сухопутним” сюжетами. Цей крок не був несподіваним. Як раз в цей час звинувачення його в тому, що він уміє тільки писати “хвилі”, стали загальним місцем, і художнику треба було довести, що його дарування цілком універсально. Питання – довів? З-під його пензля вийшло кілька непоганих українських пейзажів – таких, як “Вітряки в українському степу на заході сонця”, 1862 . Український степ давно зачарувала живописця, ця любов відчувається в зазначених роботах.
У них глядач виявить кращі риси, властиві і морським краєвидом Айвазовського: віртуозне побудова перспективи, прозорість і вишуканість палітри, романтичну схвильованість. І все ж – ці образи явно поступаються створених їм образів морської стихії. У 1868 році Айвазовський зробив подорож на Кавказ, теж відбилося в кількох його полотнах, – зокрема, в роботі “Аул Гуніб в Дагестані. Вид з східної сторони”, 1869 . І тут ехо романтизму звучить цілком виразно. Це цілком закономірно, якщо не забувати, що з Кавказом взагалі пов’язано народження романтизму в російській культурі.