Картина отримала таку назву не випадково: “Гвоздика, лілія, лілія, троянда” – рядок з популярної в 1880-х роках пісні “Вінок”. Ця мелодія подобалася Сардженту, і він досить часто виконував її з друзями на роялі. У даного полотна є і друге найменування, яке тісно пов’язане з сюжетом, – “Китайські ліхтарики”. Художник передав ефект сутінків, які плавно вливався оранжево-рожевий теплий світло ліхтариків, створюючи приголомшливу картину, викликає справжній дитячий захват.
Ідея написання прийшла Сардженту у серпні 1885 року: під час подорожі по Темзі він побачив серед дерев і лілій гарячі китайські ліхтарики і, перебуваючи в гостях у свого друга Френсіса Мілета в Бродвеї, вирішив розпочати роботу.
Головна трудність полягала в підборі моделей для позування – як відомо, діти не відрізняються особливим терпінням. Спочатку в ролі натурниці виступила п’ятирічна дочка господаря будинку Катаріна. Але вона не витримала виснажливі робочі сеанси, і незабаром її замінили на більш дорослих дівчаток. Ними стали дочки художника-ілюстратора Фредеріка Бернарда – одинадцятирічна Дороті і семирічна Поллі. Будучи до того ж світловолосими, вони набагато краще підходили за задумом.
Праця над картиною був досить напруженим: захід сонця, дає потрібний світло, тривав всього кілька хвилин, тому робота розтягнулася на три місяці, до листопада. До цього часу троянди вже зів’яли, і їх довелося замінити штучними квітами. Дівчата продовжували позувати в светрах, хоча на картині зображені в сукнях. Остаточно дописати полотно вдалося лише через рік.
У 1887 році Сарджент представив картину на виставці в Королівській академії мистецтв. Полотно оцінили неоднозначно – його і критикували, і хвалили. Проте майже відразу після закінчення робота зайняла своє місце в галереї Тейт.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)