У Парижі, куди Н. К. Реріх поїхав у 1900 р, він продовжує роботу на “Слов’янської” серією картин. Там була написана картина “Ідоли”.
Ще до від’їзду за кордон уява художника хвилювали Ідоли – дерев’яні зображення давніх язичницьких божеств. Він вперше побачив їх у Стасова і одного отримав в подарунок. Ідоли нагадували Реріху кургани, раскапиваемие в царсько-сільському повіті. У народі зберігалися перекази про те, що сюди в далекі часи приходили молитися. Це і привело до думки про створення картини “Ідоли”.
В “Ідолів” зображено язичницьке капище: за частоколом з черепами жертовних тварин, серед химерних кам’яних ідолів, в роздумах бродить старець-відун, на полотні оживає світ слов’янських вірувань, відчувається атмосфера стародавніх обрядів. Ця робота по мальовничому мові значно відрізняється від попередніх. В ній з’являються узагальненість форми, чіткий малюнок, завершеність, внутрішня цілісність композиції.
В центрі полотна високий пагорб. Яскравою синьою стрічкою здіймається навколо нього швидка річка з крутими берегами. На цьому пагорбі, захищеному самою природою, давнє язичницьке капище, місце, де люди збиралися молитися і приносили жертви богам. Посеред капища підноситься найбільший ідол, головне язичницьке божество, навколо нього видно більш дрібні.
Священне місце оточене частоколом з колод. Кінці колод обтесані. На них черепи тварин, принесених богам у жертву. Чудово знайдена кільцева композиція, строгий ритм вертикалей, вишуканість силуетів, чіткість узагальнюючої лінії – все це додає картині епічне звучання. Воєдино зв’язуються величаве спокій природи та своєрідна краса капища.
