“Я намагаюся написати чарівну сценку, яку спостерігав вчора ввечері. Дві маленькі дівчинки у сутінках, в саду, серед квітів, освітлених вогнями паперовими ліхтариками… Знаю, ця картина вимагає багато часу, але я не відступлюся від задуманого”. Так писав Сарджент в 1885 році.
Над цією картиною художник працював дійсно довго. Приступивши до її створення восени 1885 року він закінчив її тільки восени наступного року. Сарджент писав з натури, ловлячи ті короткі миті, коли тільки-тільки почали згущуватися сутінки ненадовго створюють саме те освітлення, яке художник прагнув передати на своєму полотні. Сарджент працював над “Китайськими ліхтариками” у селі Бродвей, а позували йому дочки художника-ілюстратора Фредеріка Бернарда. Складніше всього було писати, коли закінчувався час цвітіння садових квітів, – тоді доводилося виносити з дому лілії і троянди, спеціально вирощені в горщиках. Сарджент прожив своє життя самотньо. Навколо нього завжди було багато друзів і шанувальників, але родиною він так і не обзавівся.
Це його вперте холостячество викликало різні толки – аж до чуток про нетрадиційну орієнтацію художника. Деякі навіть намагалися знайти гомосексуальні натяки в його картинах. Як би там не було, ми не маємо відомостей ні про одному романі Сарджента – ні про традиційному, ні про якому-небудь іншому. Не маючи власних дітей, Сарджент з великою ніжністю ставився до дітей своїх друзів і, роблячи з них замальовки, дуже тонко вловлював не тільки специфічні “зворушливо-дитячі” риси, але і те, що є в дитині індивідуального людського.
Першої “дитячої” моделлю Сарджента стала його сестра Вайолет, яка була набагато молодшою за нього. Він писав її з отроческих років – спочатку чарівною маленькою дівчинкою, потім незграбним підлітком і, нарешті, юної, тільки-тільки починає розквітати дівчиною. Дивно, як точно вдалося Сардженту вже в дитячих портретах Вайолет підмітити ті риси, які потім визначили її характер, – прямолінійність, впевненість в собі і деякий впертість. А адже він сам ще був починаючим художником! Якщо дивитися на сімейні портрети, виконані Сарджентом, підряд, то можна переконатися, що діти у нього завжди є духовним центром композиції. До них звернено увагу художника, в них він бачить заломлення відносин інших членів сім’ї, її майбутнє.
Англійські критики порівнювали Сарджента з Рейнолдсом і Гейнсборо – визнаними майстрами дитячих портретів. Але, за великим рахунком, Сарджент успадкував від них тільки об’єкт спостереження. Його погляд на дитину – принципово інший. Все ті ж критики хвалили за Сарджента “чесне ставлення до моделі”. Він дійсно був дуже чесним портретистом. Тільки його “дорослим” моделей ця чесність не завжди припадала до смаку. А ось у створенні дитячих портретів вона багато допомогла Сардженту. Адже дитина вимагає від спостерігача саме чесного і уважного погляду. Його не потрібно робити зворушливим – він і так зворушливий, не потрібно прикрашати – він і без того гарний. Сарджент відчував це у повній мірі, і, можливо, тому дитячі образи, створені ним, досі полонять глядача.
Сарджент довго шукав композицію цієї картини. Не відразу він зміг знайти двох світловолосих дівчат, як того вимагав його задум. Спочатку йому позувала одна Кет Мілі, п’ятирічна дочка Франка і Лілі Мілле, у яких Сарджент зупинився, приїхавши в село Бродвей. Кет була брюнеткою, тому її доводилося наряджати в світлу перуку. Пізніше Кет змінили на “посту” світловолосі Поллі і Дороті Бернар. На картині обличчя Поллі, її кучеряві локони і тонкі пальчики залиті золотистим світлом запаленого ліхтарика. Добре видно бузкові тіні, падають на білу сукню Поллі. Хоча особи дівчаток злегка розмиті розлитими по саду сутінками, ті місця, де на них падає світло ліхтариків, написані Сарджентом дуже густо. В цілому картина створена в м’якій манері, докорінно відрізняється від тієї бравурної гладкості, яка притаманна багатьом парадним портретам Сарджента.
Живе опис того, як працював над Сарджент “Китайськими ліхтариками” залишив нам письменник Едмунд Госсе: “Він відходив від мольберта, уважно вдивлявся в освітлений світлом китайських ліхтариків вечірній сад, а потім, помітивши щось важливе для себе, негайно кидався до полотна, щоб нанести на нього кілька мазків фарби”.
