“Любов Ренуара до театру була особливою. Ось як описує у своїх мемуарах це почуття Жан Ренуар: “В молодості він не пропускав жодної оперетки Оффенбаха. Він також стежив за Ерве. Йому було особливо зрозуміло святкове хвилювання, що охоплює глядача, ледь він переступає поріг зорового залу.
Для нього мала особливе значення “святкова” сторона справи. Ми йдемо в театр, щоб стежити за сюжетом п’єси, які нас цікавлять характери; моєму батькові було абсолютно наплювати на це. Він йшов у театр, йдуть на прогулянку в село по неділях, щоб насолодитися свіжим повітрям, квітами і особливо – радістю інших гуляють. Ренуар володів здатністю зосередитися на одному враження, незважаючи на десятки інших різних вражень”. А трохи вище, на цій же сторінці книги, Жан Ренуар згадує вигук батька: “Мені, наприклад, хочеться подивитися на гарненьку жінку в ложі”.
Ренуар насолоджувався театром, але він практично ніколи не писав того, що відбувалося на сцені, хоча театр в першу чергу існує на підмостках, а не в залі. Ренуара більше хвилювали й захоплювали ті, хто дихав театром, його атмосферою.
У картині “Перший виїзд” Ренуар не тільки зумів передати враження від першого відвідування театру чарівною дівчиною. Чарівна фактура фарб немов донесла до глядача чари театральної вистави.
Художника дорікали за те, що він написав цю картину в іншій манері, ніж “Ложу” як би жалкували про те, що Ренуар майже через два роки став писати по-іншому. Проте в цьому немає нічого дивного. Ренуар в середині 70-х років досяг вищої точки імпресіоністичної манери письма, а його художній розвиток йшло стрімко, і це було властиво вразливою і імпульсивною натурою майстра.
У чому ж відмінність композиції, фактури живопису “Першого виїзду” від раніше написаній “Ложі”? Всі елементи статичного представницького портрета, які ще відчуваються у фігурі Ніні, у новій роботі зовсім відсутні. Тут все представлено як би з льоту, вихопленим з гущі життя ефектним кадром, так ніби ви випадково обернулися і в сусідній ложі побачили чудовий профіль і фігуру юної дівчини з маленьким букетом жовтих квітів у руках, а за нею майже нерозрізнене в деталях особа супроводжує її жінки, так як капелюшок дівчата закриває простір позаду неї, і залишається тільки уявити зовнішній вигляд цієї красивої дами по ніжному абрису скул, яскраві губи, темно-каштановим волоссям.
Погляд дівчини спрямований на сцену, а перед нею, незамечаемие нею і разом з тим створюють ту особливу гучну і блискучу театральну атмосферу, товпляться люди в партері. Обличчя одного з них звернено на дівчину, а поруч, в ложах – інші люди, обличчя, вбрання. Дробові, окремі мазки, біжать зигзагоподібні лінії фарб, стрімко нанесені на полотно Ренуаром, трохи заспокоюються там, де зображено обличчя дівчини, золотий фон, на якому вона написана, і майже однотонне плаття, яке займає чи не добру третину полотна. Зображення сукні підводить нас до тієї манері Ренуара, в якій згодом він буде писати “Парасольки” , “Дівчат у чорному” та інші роботи. Однак це все буде в майбутньому, а тут, на картині “Перший виїзд” все виблискує і дробиться, навіть колір дівочої капелюшки і стрічок, які вплетені в золотисто-каштанове волосся, а також облямовують головний убір.
Ренуару вдалося серед цього розмаїття фарб зафіксувати погляд глядача на профілі дівчини і на одному, видному глядачеві оці. Ця точка, обрамлена чутьзаметними чорними віями, виділяються на полотні, і погляд дівчини, спрямований, по всій видимості, на сцену, її напружена поза психологічно точно передають хвилювання першого виїзду в галасливий і прекрасний світ театру. І коли стверджують, що Ренуар в своїх портретах був далекий від психологічної глибини, то цей портрет, як і деякі інші, наприклад, портрет Віктора Шоці, говорить про те, що Ренуар міг бути переконливим тонким психологом і портретистом.”
