“Пієта” написана Святославом Реріхом у рік смерті брата Юрія Миколайовича. Біблійна тема – оплакування Христа – стала засобом для розкриття глибоких душевних переживань самого художника; картина адресована всім, хто вміє співчувати несе горе втрати. Про вселюдську скорботи і картина оповідає “Пієта”.
Святослав Реріх вводить в картину другу жіночу фігуру, і дає своє трактування таке пояснення: “Це – загальнолюдська тема. Герой, що жертвує своїм життям заради інших. Поруч його мати і любляча жінка, які так чи інакше брали участь у подвиг, готували до нього героя. І може бути, їх горе сильніше, ніж страждання самого загиблого. Хто в змозі виміряти глибину горя матері або люблячої жінки, що втрачають саме для них дороге? І це повторюється в житті завжди і всюди.
Героїчний подвиг – не доля одинаків. До героїчного вчинку завжди причетні багато людей. І якщо цей вчинок завершується чиєюсь загибеллю, то переживається вона також багатьма. Тому немає в жертовності безвихідного горя, і рожевий промінь, який пронизує на картині темряву, – це промінь надії, запорука перемоги тих, хто піднімає людей на подвиги і хто йде на них”. Батько художника писав: “Війна важка, але ще важче післявоєнне відновлення.
Коли основи культури піддаються небезпеки, коли тіло і дух людини в тривозі і страждають від кривавих ран, тоді над всім знову піднімається якась мирна чудодійна сила, мета якої – зцілити людину, стомленого дисонансами і безумиями’ і вести його до розуму серця ніжними дотиками духовності. Ця сила є Вічне Жіноче Начало. Коли у домі важко, ми звертаємося до жінки, яка сама була хрещена у вогні страждань.
Коли світу важко, ми звертаємося до жінки, чиє серце болить від ран, нанесених культури і духу”. Тагор сказав: “Буду молитися не про те, щоб уберегтися від небезпек, але про те, щоб бути безстрашним у зіткненні з ними. Буду благати не про заспокоєння болю, але про те, щоб серце перемогло її”.
