Одна з останніх робіт великого художника несе на собі печатку згасаючого таланту. Картина створювалася, коли майстер був хворий. Однак, незважаючи на дещо неточний, “збитий” малюнок, помпезність пози, хворобливу патетику, картина зберегла манеру і техніку великого живописця.
Сюжет старого російського літературного твору в очах художника набуває особливого значення. Великі страждання Ярославни. Обличчя її звернене до неба у відчайдушній благання. Призахідне сонце забарвило горизонт в синювато-рожевий колір, спрямовані в небо вістря частоколу, стривожені голосіннями птахи кружляють над древнім містом. Вся картина сповнена тривожним очікуванням, передчуттям трагедії. Художник наче вклав у свою роботу власне відчайдушне бажання жити.
Кольори костюма героїні співзвучні навколишнього пейзажу. Автор намагається бути достовірним в передачі шати і пейзажу, однак не можна не помітити в роботі якусь театральність, умовність, бутафорську яскравість.
Головна увага художника зосереджена на обличчя героїні. Це, мабуть, єдине місце в роботі, виконане з незвичайним майстерністю і достовірністю. Художнику вдалося передати відчай, внутрішнє напруження і боязку надію Ярославни. Героїня готова злетіти в небо, щоб летіти на допомогу коханому князеві. Непідробна щирість героїні – головна удача великого художника. Картина стала відчайдушною спробою майстра перебороти хворобу, повернутися до звичайної роботи, до творчості.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)