У цій роботі повністю втілився “двоїстий” стиль Уччелло. З одного боку, майстер захоплений перспективою, з іншого – відданий середньовічної традиції яскравого колориту. Зауважте, як незвично вирішена художником постать Йосипа – він сидить на ослячій сідлі, поставленому на землю, і, поклавши ногу на ногу., смиренно і як би навіть відчужено спостерігає за подіями.
З вірою в красу Дивлячись на картини Паоло Уччелло, мимоволі уявляєш собі його життя. Не дуже-то влаштовану матеріально, не дуже рясніє багатими покровителями, досить самотню і сумну у старості. Джорджа Вазарі вважає: сам винен, занадто захопився науковими дослідженнями, а адже міг стати найбільшим живописцем. Так само, ймовірно, вважали і багато сучасники Уччелло, мали можливість розгледіти його “поблизу”.
Диваків, захоплених чимось дивним, не мають під собою практичної основи, відразу видно – і співчутливому оці, і злорадному. Уччелло вірив у науку і красу. Або, скоріше, вірив у красу і в те, що його наука зможе послужити красі. Ймовірно, не що інше, як ця дивовижна у своїй дитячій чистоті і силі віра, допомагало йому не падати духом, коли життя – знову і знову поверталася до нього неласкаву стороною.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)